В Одесі все що не робиться — все найкраще. Наші цигарки не були виключенням, адже знали їх не то що по всьому місту, губернії чи області, а на всю колишню імперію (і царську, і потім комуністичну). Мало того, націоналізовані підприємства успішно працювали навіть при СРСР.
Перед тим як відповісти на поставлене запитання, звернемося до історії виробництва, торгівлі та споживання тютюнових виробів у старій Одесі. Відразу ж зауважимо, що наше місто з давніх-давен служило найважливішим пунктом транзитної торгівлі тютюном, тютюновими виробами та курильним приладдям. Так, на рубежі 1820-1830-х років щорічні поставки становили близько 13 тисяч пудів, а вивіз — близько 10 тисяч.
Тобто три тисячі пудів тютюну споживалося у самій Одесі. Якщо зважити на той факт, що в 1833 році чисельність городян досягла лише 50 тисяч, то на одну живу душу припадало 720 грамів. Проте 23 800 із загальної кількості мешканців — це жінки, які тоді здебільшого практично не курили. Якщо до цього приплюсувати дітей і навіть припустити, що абсолютно все доросле чоловіче населення — курці, то на душу вийде принаймні по півтора кілограма.
Основними постачальниками були Єгипет, Туреччина та Греція. Австрія, Англія, Італія, Іспанія доставляли переважно дорогі сигари та нюхальний тютюн. Трохи привозили з Америки, і лічені пуди — на особливі замовлення з Голландії. Тютюн приходив як листовий, так і крихітний, частина його перероблялася прямо на місці. Так, у 1829 році з Одеси було вивезено два пуди та 17 фунтів нюхального тютюну, виробленого на фабриці француза Жана Рубо, широко відомого також як виноторгівець та книгопродавець. Інші підприємства з переробки тютюну були настільки незначними, що навіть не вважалися фабричними виробництвами.
1846 року експорт тютюну перевищив 16 тисяч пудів, 1847 року досяг 20-ти, 1849 року — 23-х, а 1850 року — понад 29,5. У місті стали з’являтися більш-менш повноцінні переробні заводи, власниками яких були переважно греки та караїми. У 1850 році, наприклад, відкрилася тютюнова фабрика Соломона Мангубі, проте Йосип Мангубі, як і інші авторитети, Гереско та Ламба, займалися тютюновою торгівлею ще у 1830-ті роки.
Слідом за Мангубі свою відому довгі роки фабрику в Червоному провулку відкрив купець першої гільдії Кріона Папа Нікола. Продовжувало функціонувати виробництво Рубо (з компаньйоном Ітанечеком). Ще до Кримської війни у місті вважалося 11 тютюнових фабрик. У середині 1850-х і трохи пізніше тютюнові вироби та приладдя реалізовувалися в магазинах та лавках досить відомих в історії Одеси осіб: Петрококіно, Краузе, Богосова, Лемме, Гереско, Ламба, Макка, Погонато, Страца, братів Стифель, Гінанда, Гурке. У 1850-х тут уже можна було придбати насіння американського тютюну, який культивувався у нашому регіоні.
Ціни на тютюн дещо піднялися після указу 1838 року, згідно з яким він обкладався акцизом, тоді як раніше стягувалося лише звичайне мито. Новий виток зростання цін обумовлений збільшенням і митного тарифу. Проте, середньостатистичне споживання тютюнових виробів в Одесі до середини XIX століття, за найскромнішими підрахунками, становило щонайменше 25 фунтів. Привезення американського тютюну потроху зростало, а сама привізна торгівля зазначеним продуктом досягла 400 тисяч рублів сріблом.
Торгівля тютюновими виробами у місті не завжди була чесною. Дрібні тютюнові крамниці часто були прикриттям для підпільних угод, контрабанди і навіть кримінальних зустрічей. У середині XIX століття широкого поширення набула підробка тютюнових виробів: сигари, що видаються за гаванські, насправді виготовлялися в Німеччині та містили низькосортний американський тютюн. Крім того, фальсифікували і курильний папір, зокрема знамениту продукцію паризького торгового дому «Абаді».
Після введення акцизу, зрозуміло, почалися масштабні зловживання у сфері торгівлі контрабандним товаром без тютюнових бандеролей (по суті акцизних марок). Акцизною конторою видавалися навіть спеціальні шнуровані книги «на записку приходу-витрати тютюну», які, втім, мало допомагали контролювати хоч щось.
Дрібні торговці, прагнучи швидкого прибутку, підмішували до своїх виробів дешевий бессарабський тютюн. Навіть «гаванські» сигари нерідко виявлялися фальшивками: їх крутили не лише на Малій Арнаутській, а й у німецьких Гамбурзі та Бремені, використовуючи якісне листя з Сан-Домінго для обгортки та низькосортний американський тютюн для начинки. Такі підробки продавалися під гучними назвами на кшталт Regalia або Trabucos, та ще й у справжніх гаванських коробках, що серйозно підривало репутацію одеської торгівлі.
На початку 1860-х у будинку купця Федора Портнова продавалися «цигарки з тютюну його одеської плантації». На околицях міста знаходилася і тютюнова плантація місцевого жителя Фолетті. 1860 року відкрилася найбільша, мабуть, знаменита в Одесі тютюнова фабрика А. М. Попова.
У другій половині ХІХ століття тютюновий бізнес почали активно входити єврейські та вірменські підприємці. Вони не лише займалися торгівлею, а й успішно вирощували тютюн. На виставці виноробства та тютюновництва 1870 року одеські виробники отримали нагороди за якісний бессарабський та подільський тютюн. У цей же час був винайдений апарат, здатний виготовляти 120 цигарок на хвилину.
Виробники тютюну також використовували рекламні трюки: у цигаркові упаковки вкладалися мініатюрні літературні твори, прислів’я, анекдоти та карикатури. Деякі фабриканти випускали іменні цигарки з прізвищами замовників.
Тютюновий промисел відбивав і темні сторони міського життя. Конкуренція між грецькими та єврейськими торговцями часом переростала у конфлікти, які підігріваються навіть дітьми, які працювали на фабриках. У 1870-х роках у Червоному провулку регулярно спалахували бійки між російськими та єврейськими підлітками, що доходили до каліцтв. Економічні кризи теж ударяли по галузі: у 1880-х закрилися фабрики Жубура та Кріона Папа Нікола, хоча деяким, на кшталт Зафірі Пандакі, вдалося вистояти і навіть отримати нагороди за свої вироби.
На відомі події військової кампанії тютюнові фабриканти відгукнулися цигарками «Щеголів» та «Синоп». У 1860 році одеський учений-енциклопедист Іван Палимпсестов випустив брошуру про обробіток тютюну, що продавався у найбільшому книгарні Г. І. Білого на Дерибасівській за 1 карбованець з пересиланням. Головним місцем торгівлі тютюном, тютюновими виробами та приладдям здавна була Черепенниковська площа Старого базару, названа так по добре відомому дому з колонами купця Черепеннікова, що непогано зберігся.
У 1910-х роках найбільшою тютюновою фабрикою Одеси стала фабрика спадкоємців А.М. Попова. Вона виробляла відомі цигарки «Salve» та «Казбек», які користувалися популярністю не лише в Одесі, а й за її межами. «Salve» відрізнялися високою фільтрацією, а «Казбек» був одним із найвідоміших брендів свого часу.
Вінцем тютюнового виробництва Одеси всіх часів стали цигарки «Salve», винайдені сімейством Попових. Ці цигарки вважалися одними з найкращих у Російській імперії. «Сальве» палили навіть паризькі аристократи та модниці. У цей час величезна фабрика спадкоємців Попова, побудована за останнім словом техніки із застосуванням бетонних перекриттів, розташовувалась на перетині Малої Арнаутської та Пушкінської вулиць. Конкуренцію пробувала складати фабрика Асвадурова.
Навіть у розпал «смутного часу» Попови продовжували експериментувати та розширювати асортимент своєї продукції. В «Одеському листку» від 2 жовтня 1919 року повідомлялося: «Новий випуск натуральних турецьких тютюнів вищої якості Акціонерного товариства «Спадкоємці А.М. Попова» — «Ніл», «Гудал», «Арабік», «Турецький» та ін.». Цигарки масово реалізовували у різноманітних профільних магазинах, наприклад на Катеринінській та інших вулицях.
Попит на ці цигарки продовжував зростати аж до революції 1917 року, після якої тютюнова промисловість Одеси зазнала значних змін. Націоналізація фабрик та запровадження державної монополії на виробництво тютюнових виробів призвели до кардинальної розбудови галузі. Багато приватних підприємств було закрито, які устаткування передано державним фабрикам.
У 1920-ті роки в Одесі залишилося лише кілька великих тютюнових фабрик, які працюють під державним контролем. Виробництво цигарок стало централізованим, а асортимент суттєво скоротився. Колишні відомі бренди, такі як «Salve» та «Казбек», поступово замінювалися стандартними державними марками.
У 1930-ті роки з розвитком планової економіки виробництво тютюну було поставлено нові рейки. Фабрики модернізувалися, запроваджувалися нові технології переробки сировини. Однак, незважаючи на всі нововведення, одеські цигарки вже не мали тієї ексклюзивності, яка була властива їм у дореволюційний період.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
