Одеські чайні та «чайні» традиції

15:37  |  25.09.2024
Одеські чайні та "чайні" традиції

Як прикрашають наше життя помилки! Ось у одеському Міськсаду, прямо на вулиці Дерибасівській, одесити поставили пам’ятник у вигляді бронзового випорожнення. І багато приїжджих вважають, що це один із дванадцяти стільців знаменитого роману Ільфа та Петрова. Прямо-таки! Чи стане одесит ставити пам’ятник якомусь вигаданому стільцю, коли пам’ятник гідний цілком реальний стілець, на якому прабабуся того одесита долучалася до історичної церемонії, якій вже понад 6000 років. Одним словом, прабабуся на такому стільці пила в Одесі чай, божественний напій, подарований світу китайцями.

Китайська радість для Одеси

До речі, чай в Одесі ніколи не продавали ні в пачках, ні в коробках, ні в пакетиках — тільки на вагу, щоб можна було понюхати, тобто вибрати. А із трьохсот пропонованих в одеських магазинах сортів вибрати було не так вже й просто. Взяти хоча б відому одеську фірму Г. Крапівіна, яка торгувала лише кантонськими чаями, тобто. з китайського Кантону. В асортименті значилися сім сортів чорних чаїв, п’ять квіткових, чотири ляпсини, три жовті, а зелені навіть ніхто і не рахував — тут були і ароматичний, і ханський, і перлинний, і фучанський, і шанхайський і ще десяток бозна-яких.

Адже Китай подарував світові ідею чаювання. В одному з найдавніших китайських епосів його герой Шень Нуну, який досяг успіху в торгівлі та медицині, за легендою мав прозорий живіт. Це давало йому можливість, досліджуючи різні рослини, спостерігати їхню поведінку в організмі. Якось протягом дня він перепробував 100 різних трав, але того дня медичне чуття його підвело: 70 рослин із 100 виявилися отруйними.

Дякувати Богу, Шень Нуну був натренований — його дружина готувала на обід і не таку отруту. Так що він тільки впав під деревом і заплющив очі, тому що бачити, що діється в його прозорому животі був не в змозі. І тут з листа дерева скотилася роса та прямо в рот героя. Вона й повернула його до життя. Ви вже здогадалися, що це було чайне дерево, і з того часу ніякі обіди дружини герою були не страшні.

Так почалася ера китайського чаю, яка не припинилася і до цього дня: чай стали пити в Китаї, а що китайці не допивали, везли нам, що за фактом і недопитим виглядом ми сьогодні і маємо.

Не забути б посолити

Як бачимо, чай цілком можна назвати легендарним напоєм, тому що його було приємно не лише попити, а й послухати легенди про нього, а іноді й анекдоти. Наприклад, коли в першій половині ХІХ століття одеському міському голові Лучичу капітан прибулого судна, відвідавши його будинок, подарував витончений мішечок з китайським чаєм, ще мало відомим в Одесі, Лучич, який щось чув про чай, наказав слузі зварити те листя і подати після обіду.

Слуга, менш обізнаний про чай, надійшов так: у киплячу воду висипав вміст мішечка, а коли вода стала густо коричневою і до того ж на смак гіркою, злив рідину, а листя витончено розклав на блюді і подав до столу. Того дня гості одеського голови, теж незнайомі із чаєм, із «задоволенням» з’їли вміст страви. Лише господар залишився не дуже задоволений і пожурив слугу:

— Що ж ти, брате, мене зганьбив. Подаєш блюдо на стіл, а посолити його забув.

Більше таких казусів не було. Безперечну вигоду торгувати екзотичним колоніальним товаром зрозуміли відомі комерсанти, які влаштувалися в Одесі або мають ділові відносини з нею: Перлов, Попов, Висоцький, Крапівін та інші. У будинку Вагнера (Дерибасівська, кут Катерининської) можна було не лише вибрати, а й, як то кажуть, «помацати» товар, оцінити аромат та вигляд. Потім продавець засинав товар у витончені китайської роботи порцелянові чайниці із замочком.

А «жовтий лянсин» насипали у спеціальні коробки, обтягнуті шовком із пагодами та драконами. І, головне, особисто купувати додому не було потреби, робив це службовець чайного магазину. Причому будинок покупця міг бути і в Одесі, і в будь-якому порту, куди заходили пароплави РОПіТу. Понад те можна було замовити доставку товару в усі місця Новоросійського краю, в Бессарабію або Кам’янець-Подільську губернію, звідки він уже потрапляв до Королівства Польського. І це все безплатно.

Радянські нововведення і цар-самовар

Ну що, вам ще не захотілося скуштувати того чаю давно минулих днів, або одразу ж пожити тим давно минулим життям, яке, виходить, комусь заважало. Цікаво кому? Кому в історичні радянські часи заважали пропоновані в Одесі 300 сортів чаю? Чому їх треба було замінити одним — так званим «Грузинським другого ґатунку», як писалося на пачці з так званим «чаєм», хоча схожий він був чомусь на пилюку?

Одеса завжди пишалася своїми чайними традиціями, що нічим не поступалися англійським традиціям чайних церемоній. Але, головне, не втрачала нагоди нагадати про свою чайну велич, яку не помітити не можна було. Навіть візуально. Коли 1910 року у Одесі відкрилася Всеросійська (а, по суті, міжнародна) виставка, виробники чаю не поскупилися і спорудили посеред виставки гігантський павільйон «Цар-самовар», увінчаний навіть чайником для заварки.

Так, це був єдиний в історії Росії цар, коронований заварювальним чайником. Мабуть, з того часу і пішла приказка: «Гарячи ти, чайник Мономаха!». Такий павільйон явно кидав виклик інженеру Ейфелю, творцю американської статуї Свободи. Тільки на відміну від американської святині, на оглядовому майданчику святині одеської належало ганяти чаї, і така свобода, звичайно ж, одеситами цінувалася значно вище.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: