Її ім’я звучало нарівні з іменами таких знаменитих співаків, як Олександр Вертинський, Ізабелла Юр’єва, Вадим Козін. Про її успіх із заздрістю відгукувався Єсенін, її слухали і в Європі і в Америці, а також існує версія, що цій співачці довелось виступати на Тегеранській конференції. Втім, для неї все почалось саме в Одесі.
Майбутня співачка Іза Кремер народилася в Бєльцях. На жаль, якісь подробиці життя Ізи Яківни Кремер у Бєльцях наразі знайти важко. Народилася вона в 1883 (за іншими даними в 1889, або в 1890). Блискучі музичні здібності виявились у неї рано, і батьки постаралися дати їй відповідну освіту. У 1912 році вона вирушила до Мілана (зауважимо, що на той час у багатьох сім’ях єврейської інтелігенції батьки прагнули дати дітям найкращу освіту, відправляючи їх на Захід). Протягом двох років вона навчалася співу у відомого педагога Луїджі Ронці, потім виступала у невеликих театрах Італії.
Після повернення з Італії Іза Кремер приїхала до Одеси. Їй запропонували виступити в Одеському оперному театрі. Дебютувала вона в опері Пуччіні «Богема». Потім виступила у «Травіаті». На оперній сцені Іза мала успіх, але її вабило щось інше: невдовзі вона перейшла в оперету, де відразу завойовувала колосальне визнання публіки. Серед оперет, у яких вона брала участь, були «Жебрак студент», «Ідеальна дружина», «Нарешті один», «Польська кров»…
У Одеса Іза вийшла заміж за головного редактора газети «Одеські новини» Ізраїлю Мойсейовича Хейфеца. Завдяки йому вона увійшла до кола місцевих літераторів. 1915 року в Одесі відбувся великий концерт, на якому виступали відомі артисти. З однією сентиментальною пісенькою виступила і Іза Кремер, заслуживши бурю оплесків.
Від того часу Іза виступала на естраді, виконуючи народні пісні, романси, жартівливі, інтимні та ліричні пісеньки, багато з яких вона складала сама: «Чорний кіт», «Мадам Лулу». Ізу Кремер вважають навіть родоначальницею пісень жартівливого та інтимного характеру. Цей напрямок підтримала за радянських часів Клавдія Шульженко, а згодом і багато інших виконавців.
Здобувши велику популярність, вона вирушила вже в Петроград, до Москви — і всюди успіх. Нотні магазини були заповнені нотами пісень із її репертуару та великими фотографіями виконавиці. Але в Росії відбулася революція. До приходу нової влади Іза Яківна продовжувала активно виступати.
В цей час до Одеси приїхав Олександр Вертинський. Відомий співак виступав тоді у Москві. Спочатку після революції в столиці жити було важко, навіть відомим людям погрожував голод. Вертинський отримав пропозицію приїхати на гастролі до Одеси. Ось що згадував пізніше знаменитий артист:
«Я сильно побоювався за свій успіх у цьому своєрідному місті. Одесити — великі патріоти, мають свої особливі смаки, вони мають своїх акторів, яких дуже люблять, і визнають «привізних» дуже обережно і неохоче.
Тим більше, що у них була своя власна «зірка» в пісенному жанрі — Іза Кремер, досить талановита виконавиця французьких та німецьких пісеньок, перекладених російською мовою, а також єврейських. Різниця між нами була та, що вона співала чужі пісні, а я – свої власні, та й у відмінності жанрів, звичайно. Чоловік її був головним редактором найбільшої газети – «Одеські новини», і я боявся, що ця газета мені «не дасть ходу». Однак цього не сталося.
Іза, з якою я був знайомий у Москві, прийшла на мій концерт, багато аплодувала мені, демонструючи свою лояльність. Вона привела з собою навіть чоловіка – всесильного редактора Хейфеца. Публіка прийняла мене тепло, і відгуки в газетах другого дня були чудові. У мене й досі збереглася рецензія Едуарда Багрицького, тоді скромного одеського репортера”.
Але час буржуазної Одеси минав. Коли радянська влада встановилася у місті, місцевій інтелігенції довелося нелегко. Багатьом інтелектуалам загрожувало фізичне усунення. Іза Яківна приклала руку до порятунку від неминучої загибелі популярного в Одесі поета та перекладача Олександра Біска.
Ось що він розповідав згодом про цю історію: «Я був заарештований як заручник. Просидів я, втім, недовго, всього 3 дні. У цей час друкувалася моя книга з Рільке (йдеться про переклад австрійського поета Райнера-Марії Рільке). За найгеніальнішою порадою Ізи Кремер моя дружина забрала з друкарні перший екземпляр моєї книги і пробралася з ним до самого голови ЧК Каліненка, щоб довести, що я не буржуй. Мене зрештою звільнили, але секретар ЧК товариш Веньямін, ніжний юнак з блакитними очима (говорили, що він власноруч розстрілює людей), зажадав натомість звільнення мою книгу з написом». Олександр Бісок після цього терміново поїхав на Захід. Його приклад наслідувала і Іза Кремер.
У 1919 році разом зі своїм чоловіком, редактором «Одеських новин» Хейфецем, вона емігрує спочатку до Константинополя, а потім до Франції. В Константинополі вона близько року працювала в артистичному закладі Юрія Морфессі, також відомого співака. У його кабаре Іза колись співала ще в Одесі.
Приїхавши до Франції, Кремер пішла від Хейфеца. Познайомившись з відомим американським імпресаріо, вона починає гастролювати багатьма країнами світу, набуваючи світової популярності. У 20-х роках вона побувала з гастролями в Румунії: Бухарест, Кишинів (відома навіть точна дата її приїзду – 4 травня 1929 року), Бєльці, Ізмаїл. Виступала вона і в Берліні, Парижі, Мілані, Римі, Нью-Йорку. Вона досягла піку слави, ставши популярною і як кіноактриса.
Про її популярність згадував, перебуваючи в Нью-Йорку, Сергій Єсенін в одному з листів своєму другові, поетові та прозаїку Анатолію Марієнгофу: «Раніше підігрівало те при всіх російських поневіряннях, що ось, мовляв, «закордон», а тепер, як побачив, благаю бога не померти душею і любов’ю до мого мистецтва. Нікому воно не потрібне, значення його для всіх — як значення Ізи Кремер, тільки з тією різницею, що Іза Кремер може жити на свій спів, а тут хоч помирай з голоду». Зберігся спогад однієї з глядачок концерту Ізи Кремер у Парижі: «Я бачила і чула ніжну, дуже артистичну Ізу Кремер. Вона виступала в приталеній чорній сукні та співала «Мадам Лулу» та «Чорного Тома». Це було в залі Гаво, в Парижі, і концерти збирали багато народу. Іза була середнього зросту, злегка повненька, носила глибоке декольте».
В опереті «Дос лін фун гетто», поставленої в Нью-Йорку в 1932 році, актриса вперше виконує написану спеціально для неї поетом Яковом Якобсом і композитором Олександром Ольшанецьким пісню «Майн штейтеле Белц» (Моє містечко Бєльці), що стала «візою» рідного міста.
У 1934 році під час турне Південною Америкою співачка познайомилася з Грегоріо Берманном, педагогом за професією та соціалістом за переконаннями. Через дев’ять років вони одружилися за довіреністю в Мексиці. Разом із чоловіком вона поїхала до Аргентини. Під час Другої Світової війни Кремер давала концерти, збори яких йшли на користь союзників.
У повоєнні роки Іза Кремер виступає рідко. Дається взнаки вік, до того ж аргентинська влада не шанує громадську активність співачки та її чоловіка. Останній великий сольний концерт Кремер відбувся у нью-йоркській залі «Таймс-хол» 25 квітня 1947 року. Потім вона виступає, в основному, у невеликих залах, на благодійних вечорах – на підтримку жертв Голокосту, на підтримку Держави Ізраїль, що тільки-но з’явилася.
Після смерті Сталіна співачка з’являється надія побувати на батьківщині. Вона навіть стає активісткою товариства аргентино-радянської дружби, домагається та отримує візу для поїздки до СРСР. Але лікарі діагностували у Кремер запущений рак шлунка. Зробити щось було пізно, і співачка померла в аргентинському місті Кордова 7 липня 1956, проживши на світі рівно 67 років.
Існує версія, що Іза Кремер виступала перед главами СРСР, США та Великобританії, які прибули на Тегеранську конференцію 1943 року. У Вінстона Черчілля був тоді день народження і як подарунок він Сталіна просив привезти на концерт великого тенора Вадима Козіна. А для радянського вождя він запросив Ізу Кремер.
Поруч із нею також виступали актриса Марлен Дітріх та французький шансоньє Моріс Шевальє. За лаштунками тоді Іза встигла шепнути Вадиму Козину: «Попроси у Черчілля залишитися — і весь світ буде біля твоїх ніг». Козін відмовився і повернувся до Москви. Через рік за відмову співати про Сталіна його засудили та вислали до Магадану.
Втім, жодних документальних свідоцтв проведення подібного концерту знайти поки що ніхто не зміг. Тож, скоріше за все, це була і є лише красива легенда.