Площа Менделе Мойхер-Сфоріма в Одесі – це не просто точка на мапі міста, а місце, де переплелися історія, література й дух єврейської культури, що дихає в старих одеських дворах. Ще недавно відома як площа Льва Толстого, вона змінила ім’я в 2023 році на честь видатного письменника, якого називали «дідусем» єврейської літератури.
Менделе Мойхер-Сфорім – це не лише псевдонім, а й символ епохи, коли Одеса була осередком інтелектуального життя Східної Європи. Його книги, написані на їдиші та івриті, відкривали світові життя єврейських містечок – із їхніми радощами, бідами й гротескною мудрістю. Чому ж саме його ім’я увічнили в Одесі і який зв’язок він має з нашим містом – про це і піде мова.
Менделе Мойхер-Сфорім – псевдонім Соломона Абрамовича, людини, чиє життя було таким же строкатим, як одеські базари. Народжений у 1836 році в містечку Капули (нині Білорусь), він із юності носив у серці любов до слова. «Мойхер-Сфорім» означає «книгоноша» на їдиші – так він підписував свої твори, уявляючи себе мандрівним продавцем історій, що несе знання людям.
У 1881 році Менделе оселився в Одесі, отримавши посаду директора реформованої єврейської школи – Талмуд-Тори. Це був не просто навчальний заклад, а осередок просвітництва, де юнаки з бідних єврейських родин здобували освіту, що відкривала двері до нового світу, а заразом навчались і усіх необхідних премудростей щодо юдейського віросповідання.
Одеса кінця XIX століття була ідеальним домом для Менделе. Місто аж буяло національним різноманіттям: греки, італійці, євреї, українці і інші народи творили його унікальну сутність. Єврейська громада, одна з найбільших у Російській імперії, була добре помітна в житті Одеси в будь-який час свого існування. Тут жили Шолом-Алейхем, Хаїм Нахман Бялик, Ісаак Бабель – і Менделе став частиною цієї відомої плеяди.
У його скромній квартирі на вулиці Ямській (нині – Старопортофранківська) народжувалися твори, що змінили єврейську літературу. Після шестирічного мовчання, спричиненого особистими трагедіями – смертю дочки й арештом сина, – Менделе повернувся до творчості з новою силою. У 1884 році він написав п’єсу «Призов» («Дер призив»), де вперше вивів образи єврейської інтелігенції, що прагнула змін.
Одеса стала для Менделе не лише домом, а й натхненням. Його прогулянки Молдаванкою, базарами й портом наповнювали сторінки життям. У 1886 році він повернувся до івриту з оповіданням «Під сінню грому» («Бе-сетер ра‘ам»), а паралельно працював над романом на їдиші «Завітна каблучка» («Дос винчфингерл», 1888–1889). Ці твори, як і Одеса, були мостом між двома світами – традиційним містечком і модерним містом, на яке поступово перетворювалась Одеса.
Менделе Мойхер-Сфорім вважається засновником сучасної літератури на їдиші та івриті. Його називали «дідусем» не лише за вік, а й за вплив: він створив мову, якою заговорили покоління. У XIX столітті їдиш був поширеною мовою простого люду, а іврит – хіба що сакральною мовою релігійних текстів. Менделе поєднав їх, ожививши обидві.
Його твори на їдиші – як-от «Фішке Кульгавий» («Фишке дер Крумер»), «Завітна каблучка» чи «Кляча» («Ди кляче») – малювали життя єврейських містечок із гумором, сатирою й болем. Він не ідеалізував: його герої – бідняки, мрійники, шахраї – були живими, із вадами й мріями. Ці історії вражали кожного хто стикався з реальним життям євреїв, бо вони були написані буквально з натури, і нічого придуманого в них не було.
На івриті Менделе творив із не меншою майстерністю. У 1890–1917 роках він перекладав і переробляв свої твори на їдиш, створюючи такі шедеври, як «Долина плачу» («Эмек ха-баха», 1904), «Книга жебраків» («Сефер ха-кабцаним», 1909) і «Мандри Веніаміна Третього» («Мас‘от Биньямин ха-шлиши»). Він синтезував біблійний, талмудичний і середньовічний іврит, створивши новий літературний стиль, що домінував до середини XX століття.
Його мова була гнучкою, живою, здатною передати і сатиру, і лірику. У 1909–1912 роках у Кракові та Одесі вийшло перше повне зібрання творів Менделе на івриті в трьох томах, а в 1911–1912-му у Варшаві – 17-томник на їдиші («Але верк»). Російською його твори видавали в 1905–1907 роках у видавництві «Сучасні проблеми».
Менделе не лише писав – він критикував. Його твори викривали убозтво містечкового життя, корупцію й відсталість. Для сионістів і діячів єврейського відродження це було гаслом до змін, але після Катастрофи, коли містечка зникли в полум’ї Голокосту, його сатира стала для багатьох ностальгічним спогадом. Письменники, як Арон Карив, побачили в його гротеску любов до світу, що зник назавжди.
Площа Льва Толстого з’явилася на мапі Одеси в XIX столітті, коли місто розросталося, а його центр наповнювався культурними осередками. Названа на честь російського письменника, вона була тихим куточком біля Молдаванки, де перетиналися одразу декілька вулиць. Тобто, вона буквально нагадувала місцевості з творів Менделе, хіба що євреїв стільки в Одесі вже давно, нажаль, немає. Площа бачила базарні дні, дитячі ігри й вечірні прогулянки, але до 2023 року залишалася прив’язаною до імені Толстого – людини, яка ніколи не жила в Одесі й не мала з нею глибокого зв’язку.
Усе змінилося в рамках деколонізації, коли Україна позбувалася імперських назв. У 2023 році одеська громада запропонувала перейменувати площу на честь Менделе Мойхер-Сфоріма – і це було більше, ніж символічний жест. Менделе не просто жив в Одесі – він став частиною її душі. Його школа на Молдаванці виховувала нових одеситів-євреїв, його твори читали в кав’ярнях і синагогах, а його гумор резонував із одеським характером – іронічним, мудрим, трохи сумовитим. Перейменування стало визнанням внеску єврейської громади в історію міста, адже Одеса XIX–XX століть була немислима без її літератури, музики й гумору.
Сьогодні площа Менделе Мойхер-Сфоріма – це місце, де минуле зустрічається з сьогоденням завдяки історичній назві. Тут немає помпезних пам’ятників, але є дух Одеси – строкатої, багатоголосої, відкритої до світу. Площа оточена старовинними будинками з ліпниною, де колись жили купці, ремісники й інтелігенти. Неподалік – Молдаванка, яку Менделе описував у своїх творах, додаючи їй гротескного шарму. Прогулюючись тут, можна уявити, як письменник із записником у руці ловить діалоги торговців чи сміх дітей і таким чином, трохи прогулятись в минуле.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
