Одеса — місто, що народилося на перехресті культур, мов і доль. Вона з перших днів стала магнітом для людей із різних куточків світу. Порожні степи біля Чорного моря, де колись гудів лише вітер, за кілька десятиліть перетворилися на гамірний порт, у якому переплелися голоси греків, євреїв, французів, італійців, німців і багатьох інших. Ця багатонаціональна спільнота не лише сформувала обличчя Одеси, а й залишила глибокий відбиток на її культурі, архітектурі та повсякденному житті.
Грецька громада була серед тих, хто закладав перші цеглини в історії Одеси. Ще до офіційного заснування міста в 1794 році грецькі купці й мореплавці осідали в Хаджибеї — невеликому поселенні на місці майбутньої Одеси. Після взяття фортеці російськими військами греки побачили в цих землях нові можливості, та і російська влада активно запрошувала грецьких колоністів на нові території, які треба було терміново заселити. У 1790-х роках греки цілими сім’ями масово переселялися сюди з Османської імперії, тікаючи від релігійних та етнічних утисків, і привезли із собою корисний для портового міста досвід торгівлі, судноплавства та підприємництва.
Одеський порт став для греків другою домівкою. Вони торгували зерном, вином, оливковою олією, будували склади й кораблі. У 1814 році грецькі патріоти навіть заснували тут таємне товариство «Філікі Етерія«, яке готувало повстання проти османського ярма. Їхній вплив відчувається й у топонімах: Грецька вулиця, Грецька площа — це не просто назви, а пам’ять про внесок громади. А ще греки подарували Одесі любов до кави й таверн, де вечорами лунали пісні про море. Їхні білі будинки з колонами, що нагадують Елладу, досі прикрашають місто.
Грецька громада в Одесі не лише будувала економіку міста, а й залишила по собі спадщину, яка виходить далеко за межі комерції. У XIX столітті греки відкривали школи, де їхні діти вивчали мову Гомера, історію Еллади та православні традиції. Одним із таких осередків став Грецький благодійний фонд, заснований у 1871 році, який фінансував освіту й допомагав бідним. А церква Святої Трійці, збудована в 1808 році, стала духовним центром, де лунали молитви грецькою мовою.
Їхній вплив на культуру Одеси був не менш значним. Грецькі купці, які розбагатіли на торгівлі зерном, вкладали кошти в театри й мистецтво. Саме завдяки їм в Одесі з’явилися перші оперні постановки, адже греки любили музику й драму. А ще вони привезли традицію вуличних свят — із танцями, вином і сміхом, які потім переплелися з місцевими звичаями. У 1920-х роках, коли багато греків емігрували через революцію та громадянську війну, їхня громада зменшилася, але слід залишився назавжди — у назвах вулиць, у білих фасадах будинків і в одеській любові до моря.
Сьогодні грецька діаспора в Одесі відроджується. Грецький культурний центр «Еллада» проводить фестивалі, де звучать сіртакі й готують долмадес. А де-інде і зараз можна побачити старовинні будинки, які будували ще греки.
Єврейська громада стала одним із найчисленніших і найяскравіших елементів одеського суспільства. У XIX столітті, коли Одеса отримала статус порто-франко (вільної торговельної зони), сюди почали масове переселення євреї з Поділля, Галичини та Польщі, шукаючи безпеки та покращення умов життя. У 1820-х їх було кілька сотень, а до кінця століття — вже десятки тисяч. Вони оселялися в Молдаванці, на Пересипу та в інших районах Одеси та навколо неї. Пізніше Одеса входила до тих територій, де євреї взагалі мали право оселитись (т.зв. зона осєдлості), і згідно цього контингент єврейського населення почав зростати ще більше.
Єврейська громада в Одесі досягла свого розквіту в кінці XIX — на початку XX століття, коли місто стало одним із центрів єврейського життя в Російській імперії. Тут діяли десятки синагог, хедерів (релігійних шкіл) і навіть єшиви, де готували рабинів. Але Одеса була не лише релігійним осередком — вона стала місцем, де єврейська культура власне вийшла за межі юдейської спільноти та стала частиною загалом одеського соціуму. Євреї принесли в Одесу не лише підприємницький хист, а й унікальну, своєрідну та часом дивну культуру. Їхній гумор — той самий, що звучить у анекдотах про Рабиновича чи торгашів на Привозі — став невід’ємною частиною одеської ідентичності. Загалом-то, більшість так званого одеського гумору та одеських анекдотів — всі про євреїв, ви не помічали?
Література й театр — ось де євреї Одеси проявили себе найяскравіше, якщо не рахувати базарних острословів. У 1920-х році тут заснували Єврейський театр, який ставив п’єси на ідиш, а згодом на російській мові. Такі письменники, як Шолом-Алейхем, хоч і не жили в Одесі постійно, черпали натхнення з її колориту, а Ісаак Бабель зробив Молдаванку й Пересип літературними легендами навіть для тих, кого ніколи не грабував Бєня Крік. Його «Одеські оповідання» — це портрет міста, де бандити, торговці й інтелігенти жили пліч-о-пліч, сміючись над собою й долею.
Євреї також внесли величезний вклад у музику Одеси. Клезмерські оркестри, які грали на весіллях і базарах, стали частиною звукового пейзажу міста. А в ХХ столітті одеські євреї — від скрипаля Давида Ойстраха до співака Леоніда Утьосова — прославили місто на весь світ як різномантні музики, джазмени й естрадні зірки. Та й знаменитий одеський акцент, із його м’якими інтонаціями, багато в чому завдячує ідишу, який звучав у дворах і на Привозі. Та й певною мірою «блатна» мова, яка знайома всім любителям шансону, теж багато чого взяла у ідиша.
Трагедія Голокосту вдарила по громаді в 1941 році, коли тисячі одеських євреїв загинули від рук нацистів. Але після війни ті, хто вижив, повернулися й відродили культурне життя. Сьогодні Єврейський музей і щорічний фестиваль «Лехаїм» нагадують про те, як багато Одеса завдячує цій громаді.
Французький вплив в Одесі — це історія про красу й амбіції. Після заснування міста сюди прибули архітектори, інженери й аристократи з Франції, запрошені першим градоначальником, герцогом де Рішельє, французом за походженням. Саме він, ставши «батьком Одеси», закликав своїх співвітчизників будувати місто за європейськими зразками.
Після Рішельє французи продовжували приїжджати. У XIX столітті тут оселялися винороби, які вирощували виноград на схилах біля моря, і кондитери, чиї булочні заманювали до себе свіжими багетами. Французькі гувернантки навчали місцевих панянок етикету, а в гімназіях викладали Мольєра й Вольтера. Оперний театр, відкритий у 1887 році за проєктом Фердинанда Фельнера й Германа Гельмера, хоч і був спроектований австрійцями, але цілком у дусі французького бароко — з його пишністю й витонченістю.
Французи також привезли моду, кухню й манери. На Дерибасівській з’явилися кафе, де подавали круасани й вино, а в салонах говорили про мистецтво й політику. Французька мова стала мовою еліти — її вивчали в гімназіях, на ній писали вивіски. Французький бульвар, названий на їхню честь, і досі зберігає той шарм та елітарність, який подарували місту гості з берегів Сени.
На Катерининській, 12 свого часу розташовувалося французьке благодійне товариство, метою якого було надання різної допомоги нужденним французам, які проживали в Одесі, включаючи вдів та сиріт. За даними одеських довідників, у 1910 році суспільством було надано допомоги на суму майже 12 тисяч рублів, що на той час составляло величезну суму. Почесним головою товариства був французький консул в Одесі Фернанд Гренар.
Етнічне розмаїття Одеси не було випадковим. Указ про порто-франко 1817 року зробив місто вільною зоною, де іноземці могли торгувати без податків. Сюди їхали за свободою й багатством — греки з Егейських островів, євреї з штетлів, французи з революційної Європи. Російська влада заохочувала переселення, адже порт потребував рук і голів. До середини XIX століття в Одесі говорили десятками мов, а перепис 1897 року показав, що росіяни становили лише третину населення.
Греки, євреї й французи — лише частина багатонаціонального пазлу Одеси, але їхній вплив показує, як формувалася її душа. Греки дали місту море й торгівлю, євреї — гумор і мистецтво, французи — красу й витонченість. А коли до цього додалися українські пісні, російські купці, італійські архітектори й німецькі колоністи, Одеса стала унікальним коктейлем, який не повторити.
Цей котел кипів і творив. У дворах сусіди обмінювалися рецептами: грецька мусака, єврейський цимес, французький рататуй. На Привозі торгували всі зі всіма, так само було і в інших сферах життя. Навіть архітектура стала синтезом: класичні грецькі портики, східні орнаменти й французькі балкони перепліталися в одному кварталі. Сьогодні Одеса пишається своїм багатонаціональним минулим. Фестивалі грецької, єврейської, французької культур щороку збирають тисячі людей. Старі квартали, де колись жили ці громади, стали туристичними перлинами. А одесити, як і сто років тому, жартують, співають і торгують, зберігаючи дух міста, яке народилося з любові багатьох народів.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
