Багатонаціональна Одеса: греки, євреї, французи в історії міста

14:40  |  25.03.2025
Багатонаціональна Одеса

Одеса — місто, що народилося на перехресті культур, мов і доль. Вона з перших днів стала магнітом для людей із різних куточків світу. Порожні степи біля Чорного моря, де колись гудів лише вітер, за кілька десятиліть перетворилися на гамірний порт, у якому переплелися голоси греків, євреїв, французів, італійців, німців і багатьох інших. Ця багатонаціональна спільнота не лише сформувала обличчя Одеси, а й залишила глибокий відбиток на її культурі, архітектурі та повсякденному житті.

Греки – поселенці, будівельники, торговці

Грецька громада була серед тих, хто закладав перші цеглини в історії Одеси. Ще до офіційного заснування міста в 1794 році грецькі купці й мореплавці осідали в Хаджибеї — невеликому поселенні на місці майбутньої Одеси. Після взяття фортеці російськими військами греки побачили в цих землях нові можливості, та і російська влада активно запрошувала грецьких колоністів на нові території, які треба було терміново заселити. У 1790-х роках греки цілими сім’ями масово переселялися сюди з Османської імперії, тікаючи від релігійних та етнічних утисків, і привезли із собою корисний для портового міста досвід торгівлі, судноплавства та підприємництва.

Одеський порт став для греків другою домівкою. Вони торгували зерном, вином, оливковою олією, будували склади й кораблі. У 1814 році грецькі патріоти навіть заснували тут таємне товариство «Філікі Етерія«, яке готувало повстання проти османського ярма. Їхній вплив відчувається й у топонімах: Грецька вулиця, Грецька площа — це не просто назви, а пам’ять про внесок громади. А ще греки подарували Одесі любов до кави й таверн, де вечорами лунали пісні про море. Їхні білі будинки з колонами, що нагадують Елладу, досі прикрашають місто.

Грецька громада в Одесі не лише будувала економіку міста, а й залишила по собі спадщину, яка виходить далеко за межі комерції. У XIX столітті греки відкривали школи, де їхні діти вивчали мову Гомера, історію Еллади та православні традиції. Одним із таких осередків став Грецький благодійний фонд, заснований у 1871 році, який фінансував освіту й допомагав бідним. А церква Святої Трійці, збудована в 1808 році, стала духовним центром, де лунали молитви грецькою мовою.

Культура та свята

Їхній вплив на культуру Одеси був не менш значним. Грецькі купці, які розбагатіли на торгівлі зерном, вкладали кошти в театри й мистецтво. Саме завдяки їм в Одесі з’явилися перші оперні постановки, адже греки любили музику й драму. А ще вони привезли традицію вуличних свят — із танцями, вином і сміхом, які потім переплелися з місцевими звичаями. У 1920-х роках, коли багато греків емігрували через революцію та громадянську війну, їхня громада зменшилася, але слід залишився назавжди — у назвах вулиць, у білих фасадах будинків і в одеській любові до моря.

Сьогодні грецька діаспора в Одесі відроджується. Грецький культурний центр «Еллада» проводить фестивалі, де звучать сіртакі й готують долмадес. А де-інде і зараз можна побачити старовинні будинки, які будували ще греки.

Душа одеського гумору та фольклору

Єврейська громада стала одним із найчисленніших і найяскравіших елементів одеського суспільства. У XIX столітті, коли Одеса отримала статус порто-франко (вільної торговельної зони), сюди почали масове переселення євреї з Поділля, Галичини та Польщі, шукаючи безпеки та покращення умов життя. У 1820-х їх було кілька сотень, а до кінця століття — вже десятки тисяч. Вони оселялися в Молдаванці, на Пересипу та в інших районах Одеси та навколо неї. Пізніше Одеса входила до тих територій, де євреї взагалі мали право оселитись (т.зв. зона осєдлості), і згідно цього контингент єврейського населення почав зростати ще більше.

Єврейська громада в Одесі досягла свого розквіту в кінці XIX — на початку XX століття, коли місто стало одним із центрів єврейського життя в Російській імперії. Тут діяли десятки синагог, хедерів (релігійних шкіл) і навіть єшиви, де готували рабинів. Але Одеса була не лише релігійним осередком — вона стала місцем, де єврейська культура власне вийшла за межі юдейської спільноти та стала частиною загалом одеського соціуму. Євреї принесли в Одесу не лише підприємницький хист, а й унікальну, своєрідну та часом дивну культуру. Їхній гумор — той самий, що звучить у анекдотах про Рабиновича чи торгашів на Привозі — став невід’ємною частиною одеської ідентичності. Загалом-то, більшість так званого одеського гумору та одеських анекдотів — всі про євреїв, ви не помічали?

Література й театр — ось де євреї Одеси проявили себе найяскравіше, якщо не рахувати базарних острословів. У 1920-х році тут заснували Єврейський театр, який ставив п’єси на ідиш, а згодом на російській мові. Такі письменники, як Шолом-Алейхем, хоч і не жили в Одесі постійно, черпали натхнення з її колориту, а Ісаак Бабель зробив Молдаванку й Пересип літературними легендами навіть для тих, кого ніколи не грабував Бєня Крік. Його «Одеські оповідання» — це портрет міста, де бандити, торговці й інтелігенти жили пліч-о-пліч, сміючись над собою й долею.

Справжня слава старої Одеси

Євреї також внесли величезний вклад у музику Одеси. Клезмерські оркестри, які грали на весіллях і базарах, стали частиною звукового пейзажу міста. А в ХХ столітті одеські євреї — від скрипаля Давида Ойстраха до співака Леоніда Утьосова — прославили місто на весь світ як різномантні музики, джазмени й естрадні зірки. Та й знаменитий одеський акцент, із його м’якими інтонаціями, багато в чому завдячує ідишу, який звучав у дворах і на Привозі. Та й певною мірою «блатна» мова, яка знайома всім любителям шансону, теж багато чого взяла у ідиша.

Трагедія Голокосту вдарила по громаді в 1941 році, коли тисячі одеських євреїв загинули від рук нацистів. Але після війни ті, хто вижив, повернулися й відродили культурне життя. Сьогодні Єврейський музей і щорічний фестиваль «Лехаїм» нагадують про те, як багато Одеса завдячує цій громаді.

Керівництво, витонченість та манери

Французький вплив в Одесі — це історія про красу й амбіції. Після заснування міста сюди прибули архітектори, інженери й аристократи з Франції, запрошені першим градоначальником, герцогом де Рішельє, французом за походженням. Саме він, ставши «батьком Одеси», закликав своїх співвітчизників будувати місто за європейськими зразками.

Після Рішельє французи продовжували приїжджати. У XIX столітті тут оселялися винороби, які вирощували виноград на схилах біля моря, і кондитери, чиї булочні заманювали до себе свіжими багетами. Французькі гувернантки навчали місцевих панянок етикету, а в гімназіях викладали Мольєра й Вольтера. Оперний театр, відкритий у 1887 році за проєктом Фердинанда Фельнера й Германа Гельмера, хоч і був спроектований австрійцями, але цілком у дусі французького бароко — з його пишністю й витонченістю.

Французи також привезли моду, кухню й манери. На Дерибасівській з’явилися кафе, де подавали круасани й вино, а в салонах говорили про мистецтво й політику. Французька мова стала мовою еліти — її вивчали в гімназіях, на ній писали вивіски. Французький бульвар, названий на їхню честь, і досі зберігає той шарм та елітарність, який подарували місту гості з берегів Сени.

На Катерининській, 12 свого часу розташовувалося французьке благодійне товариство, метою якого було надання різної допомоги нужденним французам, які проживали в Одесі, включаючи вдів та сиріт. За даними одеських довідників, у 1910 році суспільством було надано допомоги на суму майже 12 тисяч рублів, що на той час составляло величезну суму. Почесним головою товариства був французький консул в Одесі Фернанд Гренар.      

То в чому ж секрет одеської багатонаціональності?

Етнічне розмаїття Одеси не було випадковим. Указ про порто-франко 1817 року зробив місто вільною зоною, де іноземці могли торгувати без податків. Сюди їхали за свободою й багатством — греки з Егейських островів, євреї з штетлів, французи з революційної Європи. Російська влада заохочувала переселення, адже порт потребував рук і голів. До середини XIX століття в Одесі говорили десятками мов, а перепис 1897 року показав, що росіяни становили лише третину населення.

Греки, євреї й французи — лише частина багатонаціонального пазлу Одеси, але їхній вплив показує, як формувалася її душа. Греки дали місту море й торгівлю, євреї — гумор і мистецтво, французи — красу й витонченість. А коли до цього додалися українські пісні, російські купці, італійські архітектори й німецькі колоністи, Одеса стала унікальним коктейлем, який не повторити.

Цей котел кипів і творив. У дворах сусіди обмінювалися рецептами: грецька мусака, єврейський цимес, французький рататуй. На Привозі торгували всі зі всіма, так само було і в інших сферах життя. Навіть архітектура стала синтезом: класичні грецькі портики, східні орнаменти й французькі балкони перепліталися в одному кварталі. Сьогодні Одеса пишається своїм багатонаціональним минулим. Фестивалі грецької, єврейської, французької культур щороку збирають тисячі людей. Старі квартали, де колись жили ці громади, стали туристичними перлинами. А одесити, як і сто років тому, жартують, співають і торгують, зберігаючи дух міста, яке народилося з любові багатьох народів.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: