Найвідоміший одеський танк

15:55  |  15.05.2024
Найвідоміший одеський танк

Одесу важко назвати центром танкобудування. В Україні містами, які мали прямий контакт до танкобудування, історично були Харків, Маріуполь, Ізюм та Запоріжжя. Одеса до цього числа не входила, але свого часу навіть одесити вимушено зайнялись танкобудуванням.

Оборона Одеси

Оборона Одеси розпочалася 4 серпня, коли 4 румунська армія атакувала радянські позиції на далеких підступах до міста. Приморська група військ Південного фронту боролася досить успішно, але підвів сусід праворуч — Південно-Західний фронт. Його 6-а та 12-а армії згинули в «Уманському котлі», в полон потрапили обидва командарми. Між фронтами утворилася прогалина, яку поки що вдавалося прикривати лише завдяки тому, що тут протікав Дніпро.

У зв’язку з обстановкою, що склалася, Приморську групу військ вже 19 липня перетворили на Приморську армію. 19 серпня, коли частини Південного фронту відступили на схід за Дніпро, зв’язок з військами, що обороняли Одесу, зберігся тільки морським шляхом. Було створено Одеський оборонний район (ООР), Приморська армія набула статусу окремої.

Німці прагнули виконати в Україні основне завдання плану «Барбаросса» — розгромити війська Червоної Армії. Захоплення міст їх поки що цікавило меншою мірою, а тому штурм Південної Пальміри вони довірили своїм румунським союзникам. Незважаючи на те, що південні степи є ідеальним місцем для завдання танкових ударів, всі радянські мехкорпуси, що билися в Україні, діяли значно північніше. У захисників Одеси танків спочатку просто не було, принаймні в складі штатних з’єднань. Однак, деякі танки все ж вдалося з найти.

Якщо добре пошукати…

Вже до 6 серпня з танків, виявлених в ешелонах, які не встигли прорватися на північний схід, відремонтували перші шість машин. То були легкі танки типу БТ. Слід зазначити, що такі машини становили значний відсоток бронетанкових частин довоєнного Одеського військового округу. Так, на 1 квітня 1941 р. в Одеському військовому окрузі налічувалося: БТ-2 – 41, БТ-5 – 54, БТ-5РТ – 24, БТ-7 – 103, БТ-7РТ – 99, БТ-7М – 153, БТ-7МРТ — 17. Разом 491 танк БТ. Велика сила, якщо врахувати, що за винятком 41 БТ-2 озброєного 37 мм гарматою, інші були озброєні 45 мм гарматою, яка робила їх здатними протистояти більшості броньованих машин як Німеччини, так і її союзників.

З ініціативи майбутнього Героя Радянського Союзу, Г. Пенежка, на той час старшого лейтенанта РСЧА, представника Автобронетанкового управління Південного фронту, танки БТ-5 та БТ-7 були екрановані листами 30 мм сталі. Варто зазначити, що екранування танків БТ відбувалося й у Харкові. Однак, за наявними даними, у Харкові ця модернізація мала одиничний характер.

У середині серпня вдалося відбити ще два ешелони з розбитими танками, які не встигли вивезти на «велику землю». Таким чином, до 15 серпня вже десять танків були на ходу і ще десять машин ось-ось готувалися покинути межі заводу ім. Січневого повстання. Цікава деталь – танки, що відновлювали на заводі ім. Січневого повстання часто потребували заміни електропроводки, яку знайти в оточеному місті було важко.. Але вихід знайшовся – для цього використали електропроводку із збитих німецьких літаків.

Окрім згаданих танків серії БТ (БТ-2, БТ-5, БТ-7, можливо, БТ-7М) в обложеній Одесі були танки інших типів. Г. Пенежко згадує танкетки Т-27 та двобаштові танки Т-26. Є туманні відомості про те, що в період оборони Одеси захисники міста мали плаваючі танкетки Т-38 у кількості як мінімум 5 машин.

Власне «виробництво»

На додачу до знайдених та відремонтованих танків одесити вирішили зробити і свої бронемашини. Ініціативна група, що складалася із головного інженера заводу П.К. Романова, воєнного інженера І.А. Обєднікова та інженера з артилерійських приладів зі штабу військово-морської бази капітан У.Г. Когана підготувала технічне обґрунтування виготовлення ерзац-танків. Як колісну базу для їхнього виробництва вони запропонували використовувати наймасовіший довоєнний трактор — СХТЗ-НАТІ. Завод брав він зобов’язання перші три машини виготовити протягом 10 днів.

Листи 8-10 міліметрової корабельної сталі взяли із складських запасів Одеського судноремонтного заводу ім. Андре Марті. Броню для майбутніх танків виготовляли на заводі сільськогосподарських машин ім. Жовтневої революції. Її робили комбінованою: між металевими листами розміщувався або 10 мм шар гуми, або 20 мм — з дерева. Завдяки цьому стійкість бронювання, що вийшло, зростала в рази. Від уламків та куль вона захищала надійно. Про снарядостійкість без випробування в бою говорити було зарано.

Виготовленням погонів башт зайнялися трамвайні майстерні — там зберігся гарний карусельний верстат, який задля цього і задіяли. Башти взяли зі старих розбитих танків Т-26. Дві машини озброїли танковими кулеметами системи Дегтярьова ДТ-29, на третьому стояла «рідна» 37-міліметрова гармата. На військово-морській базі, за словами її представника, лежали «гори» 37-мм снарядів, які не було куди подіти, тому таке танкове озброєння було дуже доречним.

Ерзац-танки йдуть у бій

Прямо із заводу три бронетрактори, які офіційно назвали «Січневими», і два відновлені танки вирушили до Південного сектору оборони, де позиції утримувала 25-а «Чапаєвська» дивізія генерал-майора Івана Петрова. танковий взвод, що утворився, очолив досвідчений танковий командир старший лейтенант Микола Юдін.

Румуни якраз потіснили радянські війська, і Юдіну наказали вибити ворога та відновити лінію фронту. Ворог не сподівався зустріти тут радянські танки. Знаючи про це, танкісти вирішили використати фактор раптовості — пішли в атаку вночі, без попередньої артпідготовки з увімкненими фарами під виття сирен повітряної тривоги. Свою неабияку частку в звукову какофонію вносили брязкіт гусениць і оглушливий шум роботи гасових двигунів.

Румуни не витримали цієї психічної атаки та побігли. Танкісти Юдіна розстрілювали їх впритул, підминали під гусениці. Вони розчавили дві ворожі протитанкові гармати, разом зі стрілками-чапаєвцями перебили і поранили до 250 ворожих солдатів, які залишилися лежати на полі бою. Було захоплено багато трофеїв.

Огляд танків після бою показав, що вони впевнено захищають екіпажі від куль та шрапнелі. Загрозу становили лише протитанкові гармати, однак і звичайні БТ та Т-26 горіли від їх влучань як свічки. Тому керівництво наказало переобладнати до 70 тягачів у ерзац-танки.

Подальша доля машин

За спогадами секретаря Ленінського райкому партії М. Г. Луценка, з 20 серпня до 15 жовтня таким чином було переобладнано 55 тракторів. За іншими джерелами, загалом було випущено 69 «Одеських танків». Машини отримали назву НІ-1 (На испуг — російською). Вони неодноразово застосовувались в бойових діях при обороні Одеси і слугували своєрідним рухомим резервом. Звісно, машини несли втрати, але альтернативи їм не було.

15 жовтня 1941 року останні вцілілі бронетрактори забезпечували евакуацію військ, що захищали Одесу, вони прикривали відступ останніх підрозділів. Декілька з них були підірвані екіпажами перед навантаженням на транспорт «Волга», інші були кинуті в місті.

Румунським військам, що увійшли до Одеси, дісталося чимало НІ-1, які згодом використовувалися окупантами в різних (у тому числі й навчальних) цілях. Станом на 1 листопада 1942 року в руках румунів, як і раніше, перебували в строю 14 машин. Одну з машин того часу і сьогодні можна побачити на пам’ятнику.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Популярное за неделю
Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: